Педагогічні погляди видатного механіка і математика О.М. Ляпунова

О.М. Ляпунов народився 25 травня 1857 р. в Ярославлі. Початкову освіту О.М. Ляпунов отримав вдома, а в 1870 р. до гімназії Нижнього Новгорода одразу в третій клас. В гімназії він був одним з найкращих учнів і закінчив її в 1876 р. із золотою медаллю.

В 1880 р. закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету. Під час навчання в університеті спочатку його наукові інтереси стосувались хімії, яку викладав на той час студентам Д.І. Менделеєв. Згодом О.М. Ляпунов став більше цікавитися математикою, але лекції Д.І. Менделеєва продовжував відвідувати. Зацікавленість математикою пов’язана, в першу чергу, із тим, що О.М. Ляпунов відвідував лекції з математичних дисциплін у видатних математиків П.Л. Чебишева, К.А. Поссе, А.Н. Коркіна.

Олександр Михайлович залишився при університеті та склав магістерські іспити, а в 1884 році захистив магістерську дисертацію “Про стійкість еліптичних форм рівноваги рідини, що обертається”.

У наступному році О.М. Ляпунова було призначено доцентом на кафедру теоретичної механіки в Харківському університеті, де він працює з 1885 р. по 1902 р. Харківський період, за словами В.А. Стєклова, Олександр Михайлович згадував з особливим почуттям й називав цей час найщасливішим.

О.М. Ляпунов переїжджає до Харкова, отримавши запрошення зайняти вакантну посаду доцента на кафедрі механіки в Харківському університеті. Починаючи з осені 1885 р. і до 1890 р. О.М. Ляпунов один викладав всі лекції по кафедрі механіки, а також проводив практичні заняття зі студентами.

Серед особливостей лекцій Олександра Михайловича його учні відмічали: вміння оригінально викласти найскладніші наукові положення та супроводження лекцій власними коментарями та фактами, яких не було в підручниках.

«Блискучий лектор, що розкрив перед своїми слухачами горизонти вершин науки, О.М. Ляпунов здобув виняткову повагу студентів. Із превеликою вимогливістю він готувався до лекцій. Складені ним літографовані записки та вказівки відрізняються оригінальністю, високим науковим рівнем викладу матеріалу. А деякі з них містять факти, яких не було в інших підручниках. Ці вказівки і записки можна вважати самостійними науково-методичними роботами».

О.М. Крилов в своїх спогадах виділив наступні особливості літографованих курсів О.М. Ляпунова:

-      Автор викладав механіку, як галузь математики, а не фізики, залишаючи поза увагою її прикладний характер, бездоганна строгість доведень ставилася ним як головна вимога. В цьому відношенні багато чого належить особисто автору та не перебуває в інших курсах.

-      Відсутність у курсі будь-яких проміжних викладок, вони замінені вказівкою послідовності необхідних дій або перетворень та результатом, який студенти мають отримати.

О.М. Ляпунов, здійснюючи педагогічну і наукову діяльність в Харківському університеті, багато уваги приділяв організації та роботі кабінету практичної механіки, щоб він міг функціонувати за своїм призначенням, бо був глибоко переконаний «у великій користі кабінету в справі викладання».

Як викладач Харківського імператорського університету, а згодом і Харківського технологічного інституту, О.М. Ляпунов опікувався питаннями педагогічного характеру та проблемами викладання математики та механіки.

О.М. Ляпунов визначав основною задачею вищого навчального закладу виховання класу людей освічених взагалі й за певною спеціальністю, до якої вони мають здібності та інтерес. Умовами, які б забезпечили виконання цієї задачі, є мотивація та організація самостійної навчальної діяльності студентів. Мотивація студентів може бути лише – інтерес до науки, розуміння її користі, а не зовнішні причини. На основі цього, навчання у ВНЗ не може носити примусового характеру. Вся система викладання має бути побудована таким чином, щоб студенти мали повну можливість самостійно і серйозно розбиратися та вникати у цікаві їм науки.

В кінці ХІХ ст. у технічних і військових вищих навчальних закладах набула широкого розповсюдження нова форма організації навчального процесу, в якій одним із методів періодичного контролю були «обов’язкові репетиції». Вони полягали в тому, що учень протягом 6 днів поглиблено вивчав програму з одного предмету. По закінченню строку учень складав іспит викладачу, отримував оцінку та починав вивчати інший предмет.

Провідні викладачі виступали проти такої системи контролю. Серед них і О.М. Ляпунов, який виділив наступні недоліки цієї системи:

1. Механічне заучування теоретичного матеріалу не зв’язаного логічно. Спочатку повне занурення студента в один предмет протягом 6-ти днів, потім відкидання вже вивченого та занурення в зовсім інший теоретичний матеріал.

2. Постійне нервове напруження студента, по-перше, через неможливість у короткий термін настільки вивчити предмет, щоб по закінченню строку відповідати на будь-яке з поставлених питань, по-друге, студент не міг покинути зовсім інші заняття.

3. Механічне заучування та постійне нервове напруження приводять до притуплення інтересу до науки та вимагають від студента для отримання гарної оцінки вдаватися до списувань, підказок тощо.

4. Змінюється мотивація до навчання. Мотивацією для навчання стає не інтерес до науки, а необхідність отримати оцінку.

Відзначаючи недоліки репетицій, О.М. Ляпунов пропонує замість них проводити більше практичних занять, на яких би вирішувались поточні питання студентів.

 

На основі статті:

Бобрицька Г.С., Кушлакова Н.М. Харківський період науково-педагогічної діяльності Олександра Михайловича Ляпунова (1857 – 1918)// Педагогіка вищої та середньої школи. – Кривий Ріг., 2013. – С. 290 – 295.

To top